Все біле, що покриє зверху чорного емаль,
І вітер віє, і сніжинки, що летять у даль.
Все біле, сіра лиш підошва і печаль,
І лиш у шибки завиває мій одчай.
Все біле поки не покинеш рідний край,
І повертаючись додому наче в рай.
Все біле стане знову сірим і нехай,
Ніщо не приховає справжню тугу, хоч ридай.
Все біле, наче й чорне, монохромний гай,
Усі дерева, що обліплені сніжинками украй.
Все біле, і на цьому фоні темне не ховай.
З тобою Інь і Янь назавжди, ти лиш знай.
