З сльозами осінь завітала,
Чи було жалко їй чогось?
Від всіх цю тайну зберігала,
Про це додумається хтось?
Можливо, жалко стало літа,
Як руйнувати цю красу?
Чи, може, це для неї втіха,
Та просто так пуска сльозу?
Та сльози осені зрадливі,
Можливо,їй повірить хтось.
Для нас вони завжди важливі,
Нехай потоки ллють, як дощ.
Та раптом сліз немає й сліду,
Невже фальшивими були?
Вони лилися до обіду,
Щоб не накликати біди.
Пора подумать про роботу,
Красиві фарби підібрать.
Вплести у осінь позолоту,
Про літо зможуть забувать.
Чудовий вірш! Прощання з осінню тужливе.... вона вбере в себе важливе, наразі злато подарить листю,під ранок роси мов намисто... ще виграють,як влітку веселково...Свою печать сховає у дібровах . Дякую,шановна пані! І мені частку натхнення подарували. Нехай щастить!