Ясне сонце обіймає
Усього мене
І так ніжно зігріває
Сонце вогняне
Тіло, серце, душу! Має
Руки-промінці
Сонце. Ними й обіймає,
Гріє в літні ці
Днини. Також обіймаю
Сонце я й у нім,
Як у морі, потопаю
В свті цім земнім.
Повністю я віддаюся
У його полон
Дивний, весело сміюся.
Та невже не сон
Це, а справжня дійісність, ява?
Ні, не сон, не сон
Це і навіть не уява,
Не її кордон
Із реальністю цією.
Потопаю я
В нім душею усією.
Вся душа моя
Тоне разом з тілом в ньому
І всі почуття,
Що тримаю в ній на цьому
Світі все життя.
Сонце сяє, ніжно гріє.
І моя душа,
Наче немовля, радіє.
Сум же полиша
Душу. Мов сірник, згорає
Він від промінців
Сонця, що у нас палає
Під час літніх днів.
Євген Ковальчук, 19. 08. 2021
