Вона вже спить.
Можливо, бачить сни,
А він - блукає вулицями міста,
Шукає ту любов,
Що народилась восени,
Але згубилась по дорозі до весни...
З якого ж тіста ліплені вони?
Чому розпалися так швидко
На половинки?
Невже не залишилося й жаринки
В тім вогні?
Хіба серця є кам‘яні?
Ні!
Чуєш, ні!
Думки дурні... Вони дурні...
Й до біса ці пусті слова,
Любов не ділиться на два,
Вона не помирає, раз була жива!
«Облиш… прийшла зима» -
Йому шепоче, а сама
Забула, як його кохала,
Не згадує, що теж шукала,
Не спала, говорила, що таких як він
У світі цілому нема...
Дарма? Скажи, це все було дарма?
Не вір, не вічна ця пітьма!
Любов жива! Завжди буде жива!
Інакше навіть не буває,
Допоки все ще настає весна...
І є вона... І доки він шукає...
