Коли пташки уже лягають спати,
а Місяць виринає із-за хмар,
моя душа нечутно скине лати,
аби почути музику кіфар.
Вона торкає ніжно струни неба,
лунає неповторно вокаліз,
і подумки несе мене до тебе
солонувато-прохолодний бриз.
Мережкою прослалася доріжка
від берега кудись за небокрай.
У хвилях виграє твоя усмішка,
і терпко духмяніє молочай.
А серце завмирає ніби пташка,
коли зорина раптом упаде.
Гроза гуркоче і зітхає тяжко,
як блискавиця зрине де-не-де…
13.05.2025
