Вони ті, кого кулі не брали в бою,
Кого не лякала темрява, холод та біль —
Вірили в справжність. І стояли тихо, в строю,
Потім падали перші ж… У прірву зусиль.
Кому не страшна ні війна, ні засада,
Вони губляться в погляді, мов у вині.
Бо серце — то більше, ніж просто принада,
Його можна зламати, лиш словом «Не ти».
Не витримать те, що беззвучно болить,
Не винести тиші замість плеча.
Ці люди — як криця, та в них щось щемить,
Хтось шепоче “назавжди”, а вони лиш — мовчать.
Сильніші за смерть, але гинуть від ласки.
Тримали в руках, світ свій і чужий.
А зламались від того, як чули за маскою,
Їм сказали: “Відпусти і якось далі живи”.
Не взяти мечем, не злякати катами,
Їх тіло — броня, а душа — мов вогонь.
А потім приходить вона — зі словами,
«Привіт! Так, це я. Твоя сильна любов…
Ці воїни падають тільки в обіймах,
Ці лідери гинуть у тиші кімнат.
Бо навіть найбільша фортеця — безсила,
Коли серце здається любові, життя ставить мат.
Їм звично мовчати, коли все горить,
Їм боляче бути — але ще страшніше
Віддати себе, відпустити й не жить,
І чути: “Ти сильний! Ти здатен на більше”.
Та сила не в тому, щоб вижити всім,
І найстрашніша з усіх катастроф —
Це «Люблю», що стає тобі смертним кіном.
Життя з собою наодинці, але у режимі, де of
ID:
1039298
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 08.05.2025 07:18:42
© дата внесення змiн: 08.05.2025 07:20:27
автор: Вірсавія Стрельченко
Вкажіть причину вашої скарги
|