вітер фасує холодні думки по
колотих горіхових шкаралупах,
заганяє їх під нігті кори,
скоро жовклий фенікс
оголятиме п‘яту правду
на п‘ятому своєму вмиранні
давно не в своїй ваговій
вимокла серцевина,
давно відкашлює кроки трава,
давно вже камінь
хоче вперше крикнути щоб
народитися
шкірні мурахи
вжалять кропивну варту –
і та розступиться
якщо потім довго
дивитися в корінь —
погляд поволі
сповзає по спинці носа
знов доведеться почати
усе з кінця
22.02.25
