Давно - давно небовиді проміння безперервно освітчувало башту - істоту, допоки
люди не спорудили військову базу. Відтоді в землі виникла відтулина у формі
пащі оника, тобто нуль зона здатна глитати будь-які рештки зруйнованої частини
тіла будови з людами. Миттєво стало безпросвітно, і всі світляні місця оповила
темна завіса. Пітьма пробудилася, а сяйво небес позімружувало очі, більше
не спосібне променями осяювати жодне місце, вижидаючи на змінювання. Поки
воно дрімало, зеро - пащека стрімко розширювалася, поглинаючи все, що потрапляло
під її зубища. Біля країв цієї пащі усе руйнувалося, наче нуль територія мала
кінцівки, які тручали ще неушкоджені споруди з людцями прямісінько у її глибочіні.
Вона охоче розкривала
свої щелепи й ковтала, насолоджуючись здобиччю, навіть усмішка з'являлася
на її «обличчі» й не зникала. Збудовані споруди не могли довго втримувати
натиск темряви, тобто вистояти на рівнині. Падали не лише стіни тіла, а й їхні
рештки, розсипаючись на землю, котячись до неї. Темрява знищувала все,
що потрапляло їй в поле зору, і те що залишилось поза ним. Невидима пелена
отрути вже почала накривати нуль - пащу. З чорного неба спустилися виливач
й збирач. Виливач навколо вежки - істоти виливав отруту на неуражені зони.
Вилита отрута продовжувала розтікатися течією, чіпляючи своїм хвостом неуражені
території, і перетворюючи їх на нуль зони. Вони продовжували існувати, дихаючи
темрявою. Люди намагалися врятуватись, втікаючи від цього жаху, покидаючи
своїх домівки. Але руки нуль території миттєво хапали їх, тягнучи, кидали всередину
пащі. Застерігаючи: "якщо вийдете ви з свого дому чи залишитеся у ньому,
на вас чекає...". Люди відчували глибокий страх, який проникав в їхніх душі,
адже їх очікувала нуль паща. Ніхто не міг дістатися до цього місця з інших земель,
аби закрити її пащеку, адже всі знали, що з ними може трапитися те ж саме.
Навіть збирач, який знаходився поблизу вежі - істоти не зміг зібрати руїни споруд
й побудувати нову споруду своїми руками на неураженій місцевості. Поглинач,
спостерігаючи за жахливим сценарієм, був шокований. Неможливо було спокійно
дивитися на те, що відбувалося навколо пащі. Він намагався поглинути отруйні
води, щоб зупинити їх розповсюдження, але отруйні течії продовжували ширитися,
захопивши сполучні території - горизонти. Нуль - зона завдала шкоди не тільки
землям, а й людям. З'явилися й помічники, допомагаючи отруїти все довкола.
Люди почали думати: "коли ж це все скінчиться? Чи немає жодного способу
знищити цей ворожий об'єкт? коли з'явиться сміливець". Вони відчували, що
життя в темряві здається вічність, і ті, хто опинився всередині неї, не можуть
знайти виходу. Але це було лише ілюзією. Несподівано з'явився споглядач,
який відав, що чиниться у темряві, споглядаючи за нею з будь - якої точки.
Він намагався знайти спосіб, як знищити ворожий об'єкт. Поки споглядач мислив,
до нього підійшов доглядач, і запропонував жбурнути шматок небесного світла.
Це світло відокремилося від нього, коли він закрив очі, і споглядач, кинувши
його прямісінько у стіну вежі, спостерігаючи за польотом цього шматка небесного
світла. Він побачив, як шматок долетів до вежі - істоти й вдарився об її стіну,
яка вщент зруйнувалася. Уламки шматка небесного світла розпалися на декілька
частин. Деякі рештки зруйнованої вежі потрапили до рук нуль - зони, а інші
випадково зачепили течію своїми крилами. Темрява зникла назавжди разом
із воєнною базою. Чорне небо розвіялося, і світло заполонило все навколо.
Люди більше ніколи не споруджували воєнні бази, які завдавали шкоди. Світло
неба не дозволяло нікому руйнувати його світ, а магічна сила променів захищала
живі зони від темряви.
ID:
1032755
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2025 20:09:35
© дата внесення змiн: 18.05.2025 21:44:18
автор: NaTa Ly
Вкажіть причину вашої скарги
|
