Наллю у чайник я води,
В надії душу, щоб зігріти.
Комфорт в вечірній час створить,
Цим душу можу пожаліти.
Кипить, лютує чайник на плиті,
Про нього я чомусь забула.
Сиджу замріяна в тиші,
У край далекий я пірнула.
Як швидко літо пролетіло,
Шукаю залишки його.
В куточок кожен зазирнула.
Чи заховатись десь змогло?
Ніде нікого в час вечірній,
Лиш місяць дивиться в вікно.
Чомусь так сумно неймовірно,
Кудись це ділося тепло?
Здалося місяць посміхнувся,
Холодний сам, не дав тепла.
Та до тепла я доберуся,
В моїй руці твоя рука...
Дуже гарно! Вітаю Вас, пані Надіє, з поверненням до КП. Скажу відверто, що я захвилювався. А тепер вже все, слава Богу! 
Дякую! 
