Проминуло літо, промайнуло,
Тільки усміхнулося мені...
Черевички золоті забуло,
І пішло - босоніж по стерні.
Покололо ніженьки до крові,
А сліди вже й зіллям поросли.
Та від сліз і щирої любові,
Маки полум'яні розцвіли.
Йду по стернях, спогади збираю,
Рук твоїх пригадую тепло...
Красне літо не наздоганяю,
Але рада, що воно було...
