Затишшя - це німе мовчання,
Мов все зникає в мить одну,
Коли в тобі кипить зізнання
Не відчуваєш глибину.
На дно спускаєшся повільно,
Не знаючи, що далі буде,
Немов шалена... божевільна,
Чекаєш нескінченно чуда.
Як розум вгамувати мій?
Як втихомирити на серці стук,
Як взнати, хто чужий, хто свій?
І як уникнути душевних мук...
Чудовий вірш! 
