І знову сон, немов кіно:
Іду - заквітчана поляна.
А під ногами полотно:
Зелений килим трав духмяних.
Повільно день скотивсь на вечір,
В душі рояться все ж думки.
(Від них немає в мене втечі )
Чи ще чекаєш мене ти?
У спину вітер підганяє,
З плечей зриває тонкий шарф.
З волоссям грається, кидає.
Я розумію його жарт.
Ось бачу, хтось біжить назустріч,
Невже спішить до мене доля?
І всі думки тікають врозтіч...
Я прокидаюся поволі...
А за вікном вже холоднеча,
А сон теплом все ж обійма.
Та від кохання нема втечі,
Не перешкода тут зима...
