Давно вже люди хліб не цілували,
Бо слава Богу, голоду нема.
Але ще свідки є, коли вмирали,
Мільйони полягли у ті жнива.
Косила смерть із зіркою на лобі,
Батьків, дітей, вагітних і старих.
Пекельне військо у людський подобі,
Голодний зашморг кинуло на них.
Суцільна тиша, бо собак немає,
Пусті хати вдивляються в туман
Очима вікнами, живих шукають.
Нема надії… лиш самообман.
Були місця де пекло панувало,
Безумно-жовті очі у людей.
Не було хліба, але м’яса вистачало,
Там їли власних і чужих дітей.
Лежали люди і чекали смерті,
Вже плач дитячий у колисках стих.
Куди не глянеш - мертві, мертві,
Із тисячі десяток лиш живих.
Хто вижив, ті навіки пам’ятали,
Смак крихти хліба з запахом життя.
Тому й хлібинку ніжно цілували,
Бо це були надії відчуття.
22.11.23. Олександр Степан .
