Якби міг, то тебе б обійняв.
Пригорнув, біль у себе ввібравши.
Та чи треба тобі це, не знаю...
Лізу часто в життя, не спитавши.
Ти кохаєш, кохаю і я.
Почуття в нас розпеченим лезом
Вирізають частину душі.
Як тут мислити далі тверезо?
Все мине. І це правда... колись.
Та думки наодинці з собою,
Немов шершнів скажений рій,
Жалять серце невитримним болем.
