У безсонні умліває і тремтить у далині
Місяць - нічку розстібає. Зорі-ґудзики рясні
Сипляться, як зорепади, що зірвались в вишині,
Із сукенки, що від Пради, вишитій на полотні.
Ті летять в пітьму безкрилу - незалежні, осяйні.
Проявляє красень силу і наспівує пісні
Для коханої - натхненне - най розніжиться вона.
Щось шепоче сокровенне і голубить аж із дна.
А вона - така щаслива - ним напоєна сповна,
Вир емоцій - неба злива, а під ранок геть хмільна.
Що згубилось - не пришити. У мовчанні дивина...
Чи то зорі, чи самшити? У любові глибина...
