Стара кринице, ти іще жива!
Тебе впізнати й не впізнати мало.
Пожухла від вітрів суха трава
До ніг твоїх за мене замість впала.
А десь ще літо… Мама молода
Водичку свіжу в відра набирає,
І хлюпає так весело вода
У квіти на самім краєчку раю.
А квітів тих… рожево… жовто… біло
І незабутньо, і бентежно трохи.
І я лечу, і за плечима крила,
І стежечка між трав, немов до Бога.
І падаю, неначе м’яч згори,
В обійми до духмяної копиці…
…Вже сонечко на заході горить
Й ніхто не топче стежку до криниці.
Читаю наче про себе.На душі чомусь боляче, мабуть, це жаль за минулим, коли мама була молода, а батько живий. Пробачте, що невеселий коментар.Вірш глибоко запав у серце