послизнувся на сльозі берези
погляд, зморений від суми мерехтінь_
зовсім поряд поступ нетверезий
тіні, що зборола хтиву лінь_
механізм без вад на страх і подив_
невимовне вкрадене ім’я_
хитра посмішка колишньої погорди,
по хребту звивається змія_
набрякають чакри нижніх рівнів,
шелестять в півкулях таргани_
вже лоскочуть протяги катівні,
вже клекочуть чорні казани,
на межі між темінню та світлом
двері в безвість скрипнули тужаво_
бруд весни шкребуть колючі мітли
підозріло награно та жваво_
доторкнулася стріла отруйна серця,
відсахнулася обпечена душа,
рогом зламаним на лід торішній сперся
і зловив натхненно відкоша_
