Кава з ваніллю і дрібка кориці.
Затишна книга і сніг за вікном.
Фото старе, дерев‘яні полиці,
Хата огорнена спокоєм-сном.
Ранок вже стука в віконниці сині.
Десь там, за обрієм, сонце встає.
Вітер дріма у безплідній калині.
Пташка шукає зернятко своє.
Кицька згорнулась клубком – до морозу,
А до весни залишився лиш крок...
Сплять у бруньках нерозплющених грози,
Теплі дощі і надії ковток.
Так близько мені! Гарно. Любо. Може варто хіба замінити - "дріма у безплідній" на "дрімає в безплідній", і трішки доопрацювати рядок "Ранок вже стука в віконниці"?
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Давно не п'ю кави ...
Уже звикла до чаю
Уже й потоваришувала з ним )
А з Вашого вірша, надпила !
Довелося згрішити ковточком ароматної
Сьогодні, Ваша кава,
живитиме моє серце
з подвійною силою !
Дякую, за кофеїновозалежну,
лірику
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
уже і я кавую дуже рідко –
Хіба горнятко інколи зварю,
Бо пахне кава, як незнана квітка,
Як теплий ранок в затишнім раю.
У ній сплелося сонячне проміння,
Дощі шалені, веселкові дні,
Гаряче необроблене каміння,
Де кави зерна смажили мені...