Зимовий вечір тулиться до хати,
Туманний присмерк загляда в вікно.
Свої думки я знов перелапачу...
І пересію, що було давно.
А що було? Придумане ночами?
Душа тоді хотіла так тепла,
Та грілася твоїми лиш словами,
Що я в душевній скриньці зберегла.
Заглядую туди я дуже часто,
Картинка, що придумана - жива.
Та кольори блідніють чомусь з часом.
Втрачають своє значення слова.
І кожен раз від шереху зітхаю,
Настирний вітер стука раз у раз
А за вікном, дивлюся, вже світає.
Повільно промінь місяця погас.
Дуже гарно звіршовано! 
