Світлій пам’яті моєї бабусі--вдови
Поникло колосся пшениці,
Сумлінням втомившись украй.
Уповні снага золотиться,
Віщує багатий врожай.
У тихому плесі зажури
Постала бабуся в імлі:
По сніжних іде кучугурах,
Рятунок шукає в землі.
Шопортяться пальці у грудді,
Збирають колосся й, мов скарб,
Ховають на зболених грудях,
Довіку лишаючи карб.
А вдома сирітство убоге:
Маленькі неситі сини.
Одна в них надія на Бога,
Й на зе́рно чекають вони.
Два роки минуло відто́ді,
Як врешті скінчилась війна.
Під припічком нишпорить голод —
Йому не завадить вдова.
…Я згадую руку безпалу
Бабусі моєї, вдови,
Що символом голоду стала
І жертвою тої війни.
Хочу щиро подякувати за достойне розкриття трагічної теми нашої історії, повної страждань і приниженнь, бо не забувати того що пережили наші рідні і близькі.
Повірте, Ваша бабуся тепло і вдячно всміхається Вам з небес, як і сотні тисяч наших бабусь.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Начебто про мою бабусю написали, теж залишилась вдовою і з двома синами, дідусь загинув ще на початку війни. 
