Тепле сяйво небесних із сірим очей
Зігріває й на диво не слабшае з часом
Ми віддали б себе, врятувавши тебе
Та ніколи не прийняв би дар ти цей — знаю
Таємниці буття і закони природи
Ти збагнути хотів, ти натхненно вивчав
Суть речей і людей бачив без перешкоди
З плину марних подій головне витинав
Хоч з зацікавленням дитини ти світ навколо споглядав
В солодкім мареві ілюзій твій розум прихист не шукав
Завжди дивився правді в очі, безжально догми відкидав
Спокусі поверхневих суджень узяти гору не давав
Ти особистість поважав у найнікчемніщій людині
Як схибить - другий шанс давав
Помилки право визнавав за тим, хто діє
Пустопорожні ж балачки ти зневажав
Мій любий батько — мудрий вчитель, навчив того
Що розумом своїм потрібно жити і висновків поспішних не робити,
Що сподіваючись на краще, будь готовим до всьго
І пам'ять предків і народ любити
А ще, ніколи не здаватись, і не боятись помилятись
У розвитку не зупинятись, і труднощів уявних не лякатись
Нагодою розумно користатись, і з пасткою не плутати ії
І знаючи чого ти справді хочешь завчасно роздивлятись обрії
Не марно зерня мудрості збирав ти
Твоїм онукам ще воно прислужиться
Ось тільки не збагнути їм як сильно
Невистачатиме найкращого у світі дідуся
Хоч цілий світ залишив пособі
Багато так хотілось нам спитати
Багато так не встигли розказати тобі
В житті, та і в цьому вірщі...
Не знаю де взяли ми сили
Здолати біль цей і спустошення
Жив ти для нас — тож мусимо й ми жити
З питанням до несправедливості буття...
24.07.2018 Присвячується моєму татові Володимиру Компанійцю
