Заходжу в двір - ніхто мене не жде,
І з хати теж ніхто на виглядає.
Тут все було колись таке живе, .
Тепер ні світла, ні тепла немає.
Стоїть зелена лампа на столі,
Їй нІчого і нІкому світити.
Лиш спогади ховаються в імлі
Щоб у моїх фантазіях ожити.
Горохом - сльози , плачу від жалю,
Бо неможливо нині щось змінити.
Свій рідний дім безмежно так люблю,
Та він тепер без мене мусить жити.
А я без нього наче й не живу,
Рахую дні і ночі підганяю.
В тривожних снах, в минуле я пливу.
І у думках святково прибираю..
У вишиті барвисті рушники,
Зеленими травневими гілками..
... Де б не були ми - проминуть роки,
А рідний дім навіки буде з нами.
