Жанна, як і всі матусі,
Доброго шукала зятя,
Свою донечку Ірусю
Починає научати.
Все вона розрахувала
І продумала зарані,
Як відбудеться сьогодні
Перша зустріч в ресторані.
-Це не клоун десь якийсь там,
Який скаче на батуті,
Місяць тому, як отримав
Він диплом у інституті.
Архітектор – будівельник,
Спеціальність ця хороша:
Люди завжди щось будують -
Будеш мати купу грошей!
Тобі вже якраз шістнадцять -
Це для дівчини нормально,
Покажи, що ти доросла,
І поводься ідеально.
В ресторані придивися,
Що він буде замовляти,
Чи в вас буде хоч щось спільне –
Це повинна врахувати.
Вночі ледве дочекалась
Із побачення Ірусю:
-Не образив? Не напився?
Я за тебе так боюся!
-Що ти, мамо, він тихенький:
Якусь гарну сказав фразу,
Запросив за крайній столик,
Тоді квіти вручив зразу.
Собі тістечко замовив,
Морозиво, якийсь чай…
Я ж таке не буду їсти,
Тут, як хочеш - вибачай!
Я взяла собі горілки -
Закусити чимось мушу?
То замовила картоплю,
Відбивну, салат і суші.
Я - в свої шістнадцять років
З’їла й випила немало,
Він на це все подивився -
Його гикавка напала!
Я ж добряче веселилась,
Пила й гуляла, як усі,
Кавалер мене додому
Відправив ледве на таксі.
Та ти, мамо, не турбуйся:
Розлучились ми, бо різні…
У мої шістнадцять років
Заміж вийти - ще не пізно!
Інночко, щиро Вам дякую!
