Сомнамбулу сонного сонечка
Весною дерев соковитою
Вiтають вiтальнi вiконечка,
Шпакiв свистокрилою свитою.
I хлюпiт охлялого талого
Стає найрiднiшим з рiдинами,
Втомившись хвалити зухвалого,
Невтомно затятого зимами.
У гiллi ховаються гiльдiї,
Себе викриваючи криками,
Вiддавшись у вiльнi вiгiлiї
Перед весняними Владиками
В польоти пернатих арпеджiо,
В пiднесеннi несамовитому,
За межi, в безмежнi мережива...
Прожитого дань непрожитому.
Гарно запахло весною. 
