|
Молода веснонька коси розплітала. Вставала ранесенько, з сонцем привіталась, радісно злітала. Проталини снігів, по них мандрує. І крок за кроком немов землю чує. Куди не погляне оком, поспішає й наче ненароком пісню заспіває. Із вітром-молодцем та й повеселиться. Радісно зробить подих і не забариться, своє тепло, свою радість квітами розсипає.
Ген, ген під лісочком… підсніжник білий. А там далі, під горбочком пролісок синіє. Аж зазолотилася по ньому росиця, то ж він мав нагоду, зранку гарненько умитися. По ньому промінчик розлив, кольорові гами, немовби цілує, в ритмі вітру здавалося танцює. Ясненьке сонечко кинуло тепла жменьку і вітерець співає пісеньку ніжненьку.
Так, дні чудові, чому не порадіти, переливається на сонці, посміхнувся пролісок до весни привітно. А вона мандрувала все далі й далі, розвіює дні зимові, печальні.
Стелиться дорога далека, ген, до поля. Аж тут пролісок синенький та чомусь зовсім одненький. Чи то може загубився, чи то йому така доля? Та він не журився, до землі хилився. Тож нещодавно з-під неї проткнувся, гадав настала пора, тому й проснувся.
Час летить, вже й звечоріло, поле неначе, все почорніло. Випило із снігів води сонечко ласкаве, бо ж цілий день котилося, світилося яскраво. Воно уже за обрій провалилось, напевно так, як проліску, щось наснилось.
Ніч мандрувала, рілля, місяченько над полем, неначе землю оре. Геть стрепенувся пролісок, тремтів, він самотності уже не хотів. Та, що поробиш, така доля, стоїть одненький посеред поля. Хотів знову хоч на хвилинку задрімати, у чому річ не міг збагнути.
Миттєво, немов вітер відштовхнувся від вершин гірських, аж загуділо, потім раптово стих. Завивав, стрімко-стрімко розгулявся, то ж із морозом обійнявся, неначе грузнув, знов літав, підскакуючи мов ходив, відразу по всій окрузі холодив. Ні, проліску це не здавалось, таки, на жаль, воно це сталось.
Він затремтів і позирав до неба, а в думках, ой, мороз не треба! Зорі, одна за одною ховались. Журився, ой чи є в цьому потреба? Вони ж одна за одною кудись пропадали, лиш сумний погляд здаля кидали. Ото біда, вітер з морозом здружились, підступні хмари, що закрили зорі, холодним дощем розплакались, зажурились. Перевів подих пролісок, чому так важко стало? На ньому всі краплинки, намистом стали. Тільки намистинки, як тягар висіли і ніяк покинути його не хотіли, пелюстки синесенькі цьому не раділи. Ой, що ж це за воля?! Геть зажурився, ось тут, серед поля, до землі схилився. Нащо і за що холодним дощем вмивати? Адже я красунчик, хочу щастя мати! Геть в розчаруванні, ледь-ледь похилився в дрімоті та то ж, як заснути? Немов вихор летить, щось здалеку чути.
Ой, то точно біда, думає, гадає… бачить біла-біла пелена, швидко підлітає. Що ж за диво? Ой-ой-ой, віхола сміялась, реготала, що є сили з вітром хитро загравала. Він довірився шаманці та й кружляв з нею в танці, ото вже творили, все те, що хотіли! Та й ген-ген полетіли, далі поспішили.
Проліска ледь видно, з-під пухкого снігу, і не чути вже ніде від віхоли сміху. А навколо біло-біло, повсюди іскрилось. І подумав пролісок, що то все наснилось? Ні! Він щойно задрімав, сніг взяв у обійми і не думав й не гадав, чому все так сталося, чому все зробилось? Чому він потрапив знову до зими, чому в сніжному полоні і чому застигли сльозинки холодні?
Згодом він тепло відчув, земля пригортала. А зима мов чарівниця, зверху снігу підкидала. Тож дрімай, рано проснувся, хотів собі волі, ще не час тобі, синенький, ще уві сні тополі. Озирнись, бачиш берези, віти не колишуть, значить, ще й тобі не час, знай, іще рано цій весні, пісеньку співати, рано маленькі коси розплітати. Тоді, коли сонечко піднімається вище, коли воно звеселиться, яскраво заблищить. Навіщо рано покидати весні свої шати, то ж нема й тобі, гарненький, куди поспішати. Нехай іще на який час вона вгамується, а, як сонце до землі немов усміхнеться. Прийде час і сніг струмками стече до землиці, от тоді вже прийде час красуні, весні-молодиці. Тоді прокинешся і ти й не будеш одненький, поряд, біля тебе будуть друзі, такі ж, як ти, синенькі.
19.03.2018 р
ID:
783110
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.03.2018 09:43:12
© дата внесення змiн: 17.08.2025 03:37:36
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Всього найкращого!!!
