Десь в підземеллі моїх дум
Палає вогнище - це мрії
Згорають тихо, димом сум
Коптить занедбане склепіння,
А стіни тінню миготять,
Колись несправджених ілюзій,
Дме завиває вітром страх,
В своїй не вислуханій тузі
І серед цього, лиш одне
Живе, з під попелу жевріє,
Ніхто… Ніхто не забере,
Ще не утрачену надію…
