...якось так упало
на відпочинку...
в місті Трус-кав-ці...
Я вдруге вже узяв собі тайм-аут,
аби щедрот помножити набір:
водицю п"ю й солодку втіху маю,
вдихаючи красу Карпатських гір...
Ще й не зима, хоч Новий рік на носі,
кришталь полів й смарагд струнких смерек
милують око... Хоч надворі осінь,
життя вирує вздовж і впоперек!
Жінки ховають личка у хустини,
й хода у них задумлива, м"яка...
Зустрічний люд вітає їх гостинно,
й до серця вдячно тягнеться рука.
Та враз розквітне усміх веселковий,
як блисне погляд жінки крізь вуаль.
...У світле одягаються раптово
прихована самотність і печаль...
7.12.2016
Гарний вiрш, Олексо. Це ви точно вiдзначили, що i природа несе усiм неповторну красу, i кожна жiнка також випромiнюе красу. А як казав Федiр Достоевський "Краса врятуе свiт". Цього письменника ще часто називають так само, як зветься i один з його творiв.
Тiльки от щось у вас з сюжетом i вiдеозаставкою якась вийшла нестиковочка. Пiсня Лариси Долiноi бiльше б пiдiйшла, якщо б йшлося про краевиди Одеси. А якщо у вас про Карпатськi гори i cмереки, так може вам краще викласти вiдео з пiснею Назарiя Яремчука:
Cмерекова хата, батькiвський порiг
Смерекова хата, на крутiй горi.