Коли дощі, неначе кара,
Дивлюся з сумом у вікно.
Коли насуне нова хмара,
Про сонце мрію все одно..
Коли захочеться поплакать,
( Буває інше не дано),
Не будуть сльози мої капать.
Сміюсь, хоч гірко, все одно.
Коли узнаю про нещирість
Тих, кого друзями зову,
Я все одно їм буду вірить.
За фальш душі я їм прощу.
Я простягну їм свою руку,
Знайду слова, щоб шанс ще дать.
І буду вдячна за науку...
За цим не буду жалкувать.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу, Любо... Життя навчило пробачати за болючі образи, падати, підніматися і йти
далі, триматися і не плакати, хоч,як не болить... Біда навчить всього!