За обрієм осінь оправила свитку,
Всміхнулась, зітхнула і далі – в поля.
І зморено тягне павук свою нитку,
І вітром приспана, дрімає земля.
Як небо, ставок зацвіта жовтолистом,
Сумує окрадений, згорблений сад,
Тримає в руці горобине намисто,
І хоче тепло повернути назад.
Я плачу як птах, що не зміг відлетіти.
А може то дощ пробудився зі сну?
І хочеться жити, і з листям летіти
На захід, до сонця – вертати весну.
