tth
Буває такий стан. коли нема про що...
писати... Здається, винна в тому Муза...
Та Музу кожен обирає собі сам. Так що
нічого жалкуватися на дзеркало, коли
рожа не склалася...
Чомусь так тяжко пишуться вірші…
А в серці – камінь, чи якась… колючка…
О Музо зла, прошу тебе – пиши!..
Шепни бодай… пів-речення на вушко.
Шепни тоді, коли ясніє даль,
Коли ще в тілі так ліниво й млосно…
І щезне та невимовна печаль,
Де чудо-змієм коверзує осінь…
І далями, що являться тобі,
Зруйнуй затори, проклади доріжки
До світлих днів – як щілин у журбі…
Я ж утоплю в цілунках твої ніжки!
Вони мені дарунки принесуть.
І в небі щезнуть одинокі хмарки,
Бо в тому є якась знаменна суть –
Появиться в житті моєму… Дарко*.
…Ось так ми з Музою і живемо́ –
Від осені… і до весни нової,
Долаю я журби осінній смог,
Вона ж прасує для весни сувої.
8.09.2015
_______
*Тут прообраз аватара – бого-людини,
яку давно чекає весь світ... Я теж!
Повір, Олексо, з досвіду: не пишуться вірші тоді, коли на душі спокій і затишок.. Тоді душа відпочиває і не хоче нічого писати,бо їй добре і не треба ні про що думати.. Та це моя думка!
Гарно пишеш!
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вже повірив! Тому й злякався: а раптом тй спокій у мені привикне...