Там, у світі моєму, вже вкотре блукають дощі,
Вимиваючи біль з посірілих за вічність асфальтів;
І душа неприкаяна, в наскрізь промоклім плащі,
Грає тихо мінор на старім і розладнанім альті...
Там, у світі моєму, все виють -голосять вітри,
Викидають на берег човни, обриваючи мрії;
Я не можу заплакать, бо сіль і без того ятрить
Свіжі шрами від ран, звідкіля вигризала надію...
Там, у світі моєму, палають останні мости,
У багрянець фарбують розп'яте утратами небо...
Я тебе не тримаю: як хочеш -будь вільним! Лети!
Я жила якось до... Значить ,зможу прожить після тебе....
О, скільки болю, скільки болю!!! Він так сильно і щемно переданий! Ви – Талант, Любонько!
Сили і витримки Вашій ЛГ. Все проходить, затихне і біль. А за темною полосою має бути світла. ОБОВ'ЯЗКОВО!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро ДЯКУЮ, Світланочко!!!!!!!!!!!
Я знаю, що все буде гаразд!
