Мовчанка рятує вуста,
Які обгоріли п’яними годинами
На кінчиках вуст спочивають сонні слова,
Що безкінечно морять себе голодом тиші.
Я врятувала тебе, моя шалена доле,
А ти повернулася до мене спиною,
Торкаючись мене своїм довгим волоссям,
Пофарбованим у колір самотності.
Розмалювала собі зіниці прозорою меланхолією,
Тепер в її очах завжди буде залишатися порожнеча.
