|
Вона, пішла з Долею у кращій світ,
Ні!.. Цей світ мав би, бути трохи, кращім…
Я, схиляю голову, на схилі літ,
Згадую, погляд, в пам’яті, наче грім…
Та, пішла, стала янголом для неба,
Зорею, проміння шле, мені, в ночі…
Вона пішла, казати більш, не треба,
Лиш на мить, ще раз, подивитись в очі…
Голубі, там де Небо, не вміщалось,
Очі, що стали раєм на все, життя…
Очі, що мені, ніжно посміхались,
В котрих розчинявся, я без вороття…
Я, зраджував собі, та їм ніколи!!!
Знов забрав все клятий, ненавистний світ…
Скажи, Господи, лиш мені – до коли,
Забиратимеш, ти, Долі, щастя квіт?...
ID:
536126
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 11.11.2014 01:39:30
© дата внесення змiн: 11.11.2014 01:39:30
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
