Я вже не знаю чи радіти літу,
Чи заховатись від колючих промінців,
Так гірко вже дивитись на побиту
Мою Вкраїну мов в терновому вінці.
Та коли ранок вмиється росою,
Надія квітне,мир несуть хмарки
Такі пухнасті, сонечком напоєні,
Радіти хочеться, неначе малюки .
А липа сльози з меду розливає,
Щоби земля солодкою була,
Щоб вже від горя більше не страждала,
І волошковим небом розцвіла.
Пташина безтурботно так щебече.
Горну до серця я надієчку свою.
- Вгамуй мій сум ти літечко лелече,
Пошли Вкраїні світлую зорю.
09.06.14р.
" Горну до серця я надієчку свою..." і правильно робите. Не можна нам зневірюватися, і хай кожен день приносить все нові тривоги, але ми маєм вірити, що колись тай наступить щасливий ранок для України...
леся квіт відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00