Твої сліди затягує спориш,
Терпких думок насіялось, як маку.
Коли в мій бік піввічності мовчиш,
Невтішне серце проситься в атаку.
Воно не знає милості й жалю,
Воно й себе шматує до нестями!..
Чи ще люблю? - спитаєш.- Так, люблю,
Та що усе це змінить поміж нами?
Чи сколихне холодну сиву тиш,
Чи прорідить цю те́мінь карооку?
Коли в мій бік піввічності мовчиш,
Коли в мій бік не робиш і півкроку...
Ну может быть просто человек такой нерешительный?
Знаете, в нём я узнал себя! Надеюсь,что всё образуется
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І таке буває! Значить, треба брати ситуацію у свої руки. Чесно кажучи, ця історія не моя особиста, тому, хай лірична героїня щось вирішує з цим і бере ініціативу на себе. Дякую Вам щиро за цікавий коментар!