Цій осені так до лиця
зореокі жоржини
і китиці пишні
рожевих п'янких хризантем.
Вже небо вантажить
на гарби пухнасті перини,
розплавивши вулиці
свіжим ранковим дощем.
Цій осені так до лиця
мій меланжевий шалик
і смуток в моїх
перестиглих бузкових очах.
Обсипались груші
в садку, мов добірні опали,
і липа стара
заянтарилась, ніби свіча.
Ця осінь настояла
день на медах і кориці,
на пінній робусті
з небесним парним молоком.
В муслінових сукнях
вербові заплакані жриці
вишіптують сонце
руде над лазурним ставком.
Цій осені так до лиця
жовта барва розлуки
і наше прощання
гірке на розхресті доріг.
Тримаю тебе, як берізонька
серпня, за руки
і туга кришталиться
в теплих зіницях моїх.
Зореокі жоржини та п’янкі хризантеми
Гармонійно пасують до осінньої теми,
На блакитному небі розкішні перини,
А в повітрі мережать тонкі павутини…
Щось ти рано, Наталю, загорнулася в шалик,
І сумуєш так гірко, мов самотній журалик…
Хай же тішить тебе ароматами літо,
Веселять щебетанням улюблені діти,
І в муслінових сукнях заплакані верби
Не псують тобі настрій веселий і нерви!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І знову - чудовий експромт, що гріє душу! Дякую Вам сердечно! Так, я дійсно засумувала і не безпідставно... Знову наді мною нависла тінь розлуки з коханою людиною... Такі життєві обставини. Дякую, що підтримуєте мене такими світлими експромтами!