Цій осені так до лиця
зореокі жоржини
і китиці пишні
рожевих п'янких хризантем.
Вже небо вантажить
на гарби пухнасті перини,
розплавивши вулиці
свіжим ранковим дощем.
Цій осені так до лиця
мій меланжевий шалик
і смуток в моїх
перестиглих бузкових очах.
Обсипались груші
в садку, мов добірні опали,
і липа стара
заянтарилась, ніби свіча.
Ця осінь настояла
день на медах і кориці,
на пінній робусті
з небесним парним молоком.
В муслінових сукнях
вербові заплакані жриці
вишіптують сонце
руде над лазурним ставком.
Цій осені так до лиця
жовта барва розлуки
і наше прощання
гірке на розхресті доріг.
Тримаю тебе, як берізонька
серпня, за руки
і туга кришталиться
в теплих зіницях моїх.
Дійсно скоро осінь - розлучниця і чомусь стає невесело, ще ця осіння депресія, а вірш дуже гарний
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша правда, Романе: осінь завжди навіює смуток і депресивні нотки... Але все це скороминуще. Осінь не тільки меланхолійна пора року, а ще й натхненна і багата яскравими образами! Дякую Вам за приємний візит!