Терен квітне, серед яру
Та й при тій долині,
Де козацькая душа
Спочива ще й нині.
Спиться важко козаку
В битві за країну,
Бо століття ,не одне,
Пада, під тернину.
Усі браття полягли
Січені мов квіти,
Лише він один ,у чарах,-
Вічно буде жити!
Не бажав, але зберіг
Душу свою й тіло-
Бо ж то мавка молода,
Терном захистила!
Та сколола до крові
Козаченьку душу
не пускає в бій піднятись
Жити вічно мушу!
Він і так не мав вже сил
Мряка степ встелила
Роки йшли... а він чи спав?
Бачив..степ безсило
Гай зелений, весняну
Квітучу стежину
До тернового куща
І рідну дівчину.
Усміхалася вона,
Ніжно говорила.
Ще ти встанеш, козаченько!
Друже, брате Милий!
Ще прокинешся зі сну!
Бій коли почнеться
За терновий кущик в квіті
За дівоче серце!
Ан. Бук- Стефко