мовчати! доки в сумнівах буденних
тьмяніє день під натиском сльоти
де смуток трав і радість всіх блаженних
давно не помічають гіркоти
густого безвідмовного причастя
коли тополі заважають спать
коли але задовге
як завчасся
як спомин де примари мерехтять
відтворюючи наче заклинання
і цвіль вростаючу у зоряну канву
твоїх віршів розхристаних зібрання,
мов крик ворон в грудневу синяву...
