«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)
Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
І небо споглядаю впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І бачу, як із хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я міг би написати про те, що реальність це ілюзія - але реальність нині занадто страшна, щоб можна було б так писати...... Все одно будемо вірити в краще - Україна переможе!
Така реальна луна засипаних криниць, і реальні тіні невирослих дерев, і істоти..
І ми, равлики й зайчики,
глухі до пророцтв,
на хворій землі, посеред ножів..
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння! Цей твір мені особливо дорогий....
а разве что то изменилось кроме того что ножей в мире стало больше? нам всем не хватает надежды, это чувствуется и в Вшем ст-и. человек проповедующий равликам и мотылькам это что, образ отчаяния и разочарования в людях? или я понял неверно?
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все вірно... Просто мої поганні передчуття справдились і мені дуже сумно з цього приводу...