Чому чудовий запах квіти мають?
Чому у морі хвилі так шумлять?
Чому високі небеса сіяють?
Чому алмазні зорі мерехтять?
Чому в душі, як в морі тим без краю,
Далеких бур відлуння гуркотять?
Чому, мов хвиля хвилю доганяє,
В душі бажання трепетні летять?
Чому в солодких болях їх тримала
Я мрії ці у прагненні яснім?
Чому надії золоті там годувала,
Що в серці мають згаснути моїм,
Як свічка, що покинута згоряла
У храмі позабутому, пустім?
Константин Величков
Цариградски сонети: Сонет V
Защо дъхът е даден на цветята?
Защо вълните, морските, шумят?
Защо тъй сяйно греят небесата?
Защо елмазните звезди трептят?
Защо, като в море, безспир в душата
на глухи бури чуе се гласът?
Защо, като вълна подир вълната,
желанья трепетни се там струят?
Защо с болежки сладки се й томила
на толкова мечти от светлий плам?
Защо надежди златни е кърмила,
когато всички ще изтлеят там
безследно, кат забравени кандила,
във запустял и изставен храм?
