Там, де горизонт розлігся збоку,
Сонцем вже натертий аж до блиску,
Хтось, сипнувши з диких іскор блиски,
Підпалив повітря ненароком...
А воно, продощене добряче,
Почало лиш апатично тліти...
І чогось злякався, певно, вітер -
Оніміло все навкруг!.. І наче
Задихнеться літо за хвилину
Цим повітрям - підгорілим скраю!..
Ротом спрагло й немічно хапає
Клапті кисню із акцентом дивним...
5 червня, 2012р.
ШЕДЕВРАЛЬНО! ЦЕЙ ВІРШ ВЖЕ ТАКИЙ ДОРОСЛИЙ! НІЧОГО ПОДІБНОГО ТИ, ЯНГОЛЯТКО, ЩЕ НЕ ПИСАЛА - БРАВО! УНІКАЛЬНІ ОБРАЗИ! ДУЖЕ ПОЕТИЧНО І НЕЗВИЧНО ЗМАЛЬОВАНО ЛІТО!
АнГеЛіНа відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00