Душа застигла. Краса ховає
Час ненависті, злоби.
До себе кличе. Забирає
Усі печалі і незгоди.
Стало тепло на душі...
Зима зігріла
так нежданно...
І Холодна, принесла надію,
Що сніг -не просто так.
Навіяв спогади...
Десь там у комірчині
Сидить моє майбутнє...
Тихо, ніжно пише мрії
На листочок, як оце я -
Поспіхом і чуть незграбно,
Але...
У сні зімлію
Й стану морем - великим, просторим,
безкраїм...
Стану сонцем і закину всіх промінням.
Люди...
Гори...
Пролітаю, наче птаха.
Сон несе мене у хвилі сині неба-океану...
І...
все вище....
Зорі... Ось вони!
Такі далекі... Я дістану пензль і намалюю
Зіроньку... У іншім кра́ї неба - де немає.
Ось так краще.
А що далі?
Стану вітром, вітром в полі неспокійним,
Щоб летіти повз ромашки.
Волі!
Волі!!!
Так!
Уверх - у білі хмари...
А внизу струмочок мліє
В ніжних митях поцілунку...лісу...
Знов на поле! Так! Купатись у волошках!
Ах! Щекочуть ручки-ніжки.
Так приємно і співоче...
Я б подалі... У печери,
Щоб закинути побільше... Світла!
У самі куточки...
Там здійняти вирій пилу,
Завертіти і надути
більше ЩАСТЯ...
У віночки, що на полі їх лишили
Дівчиноньки ненароком,
як косили...........
...........
...........
Я б злетіла вище себе,
Вище себе,
У надії...
Де мене
уже й немає.....
Де лише солодкі хвилі... Сну...
Підхоплять...
Я засну... у сні...
засну...
і знову, знов!..
Засну...
Чимдалі....
В сон....
Чимдужче занести себе
від себе
в небо...
Щоб відчути край... Там,
Де щастя не хвилини - ВІЧНО...
Там застигну і порину... В миті...
Стану часом...
прийдешнім...
цим і тим, що буде...
що настало...
що ніколи вже не буде...
Але... прекрасним!..
Точно - снігом! Так!
Впаду в долоні і...
розтану на хвилину...
Далі знову. Без зупину!..
Буду вічно я любов'ю. Тільки нею -
Інше все прийде за мною...
Так незванно впригну в мрію
І забуду там про небо - стану ним самим...
просторим...
Розпахну усім навколо
ЩАСТЯ!
Та й побільше!
Більше щастя!!!
Щастя мало не буває!
І... навчу усіх ЛЮБИТИ...................
...........................
..........................
........................
......................
Сну не стало... Світло... Сонце...
Ніжний промінь відкрив віко. Одне... Друге...
Так ліниво потягну́ться мрії...
і поринуть в товщу сну...
в квітучу зиму...
Сніг... І я уже не сплю. Але...
я ВСЮДИ...
я в УСЬОМУ...
я в ЛЮБОВІ...
Адже щастя в нас...
це звуки серця...
сни...
надії...
мрії...
Справжні ми, коли...
заснули....
Прекрасний вірш, у ньому безліч відчуттів, я ніби бачила картинку, яку змальовує автор, так все гарно і так чітко, хоча і без обрисів, написано. Безперечно це чудово робота. Ви талант. Я в захваті.
Adele відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі Вам за такі чудові слова! Дуже рада, що Ви сприйняли і так пройнялися віршем!!!!!!!!
Дякую!!!
Поспіхом і чуть незграбно,
(Поспіхом і ледь незграбно,)
Уверх - у білі хмари...
(Вгору - у білі хмари...)
Ах! Щекочуть ручки-ніжки.
(Ах! Лоскочуть ручки-ніжки.)
Так незванно впригну в мрію
(Так незванно вскочуу в мрію)
Розпахну усім навколо
(Розчиню усім навколо)
Adele відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вітаю Вас на поетичному сайті! Творчого лету Вам!
Гарна розмаїта мова, барвисті сни-мрії-бажання - лиш хай це все буде наяву!
Особливо:
Розпахну усім навколо
ЩАСТЯ!
І... навчу усіх ЛЮБИТИ...
Adele відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі за приємні слова і побажання!
Окрилена Вашою оцінкою моїх роздумів)
Отож - ЩАСТЯ Вам і плідного пера!!!)))
Писала з любов'ю!))) 
Творчого лету Вам!
