Темнотою вистогнює ніч…
Чи то серце щемотно тріпоче.
Я вдивляюся в полум’я свіч,
А у часі лише опівночі.
Не безсонням страждає душа,
А в сльозі умивається думка:
Тобі стала я зовсім чужа,
Чи любов не такого гатунку...
Залишилась самотня в юрбі,
У мовчанні іду до розлуки...
І вимолюю твердість собі,
Щоб не впасти ще нижче з розпуки.
Тетянко, в любові не падають. Думаю, навіть у невзаємній
Тетяна Луківська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мій ЛГ стійкий, вимолить у собі твердість. В мене тут на сторінці є проза про невзаємну любов і моя героїня щаслива. Любити - це щастя велике. А в цьому творі я допомагаю вистояти ЛГ у зраді, попри такої розпуки вона сильна і любить. Дякую щиро за підтримку.
