Ти знову й знову вривався у життя,
Коли я зовсім, зовсім не чекала,
Печалями горнулось майбуття
І я тихесенько у долі все благала,
Щоб відпустила, не в'язала руки,
Тебе забрала десь у далечінь!
Щоб не штовхала на пекельні муки
І заховала все, навіть твою тінь!
Вона вагалась довго, невблаганно,
Зіштовхувала нас лише на мить,
Свої сюрпризи даруючи спонтанно,
Ховала шанси, вдаючи, що спить.
Та ось збулось омріяне бажання
І я щаслива стала, мов у сні!
Пройшло, минуло те сумне кохання,
Тепер про нього линуть лиш пісні.
Та все ж боюся примх своєї долі,
Вона ж іде наосліп до зірок,
Влаштовую усе проти моєї волі,
Чекає, щоб зробити хибний крок.
