(навіяне зображенням на картинці)
В затишених алеях пахло літо,
Тоненький деревій підняв голівки...
Ти поглядом минулого століття
Дивився із старенької листівки.
Знайомий силует... високий зростом...
Та кроки віддаляються зітханням...
Чому спинити так тебе не просто,
Отримавши палкі слова зізнання?
Ось тільки що стояв ти на колінах,
Дивився в очі... цілував долоні...
Що сталося? Яка причина в змінах?
Чому в траві троянди ці червоні?
Тебе затримати, спинити хочу!
Хоч горда, але все ж тебе любила...
Ти дивишся через століття в очі...
Запитуєш: " Чому ти не спинила?"
11.09.2011р.
Вишукано! Якраз в дусі романсів позаминулого століття. Молодець, Наталочко!
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Аллочко! Захоплююсь твоїми віршами, а от писати так, як ти - не можу. "Лізу" кудись в емоції, в почуття... Може, дійсно, не в тому столітті живу?
Дуже милий столітній вірш.
Спр. Біленькі=Біленький
Мазур Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Точно - столітній! Тут ви у ціль влучили! Микола Антонович, якщо я справлю, то вийде "біленький деревій" Але ж деревій не біленький, а зелений. А біленькі у нього тільки суцвіття, що нагадують голівки. Малося на увазі "Біленькі голівки підняв деревій"
Треба, напевне, подумати, щоб якось по-іншому сказати...