Журавлі курличуть над водою,
Розвівають вранішнє тепло,
Кличуть красне літечко з собою,
Підіймають серпень на крило.
Вже вожак окинув пильним оком
Галасливу братію свою,
Чи готові всі, чи, ненароком,
Хтось у приозерному гаю.
Відлітають журлики за море,
Покидають рідну сторону:
Гай привітний, озеро просторе,
Й гАляву соково-запашну.
Клин здійнявся високо до неба,
Гонить осінь, наче тих примар.
«Не сумуй, домівочко, не треба! –
Ледь доносить вітер із-під хмар. –
Ми з тобою, люба, серцем вічно,
Там, за морем, збережем любов,
Через зиму повернемось звично,
Весну принесем під рідний кров!»
