Я завжди вдягала її у теплий одяг, закривала вікно, щоб вона не простудилась, запарювала малиновий чай, коли вона хворіла на звичайну застуду. Я завше купувала її улюблені цукерки і ми разом пили ледве солодкий чай, дивлячись на зоряне небо над нами. Я міцно тримала її за руку під час прогулянок, щоб не загубити…
Здавалось, ми вже були близькими. А ти отак просто змусив її, свою любов, піти…
Хто тепер піклуватиметься про неї? Можна нам хоч інколи бачитись? (…)
