І так, по суті, байдуже мені,
Для чого ти учора був так близько,
Ти в пам’яті моїй на мілині,
Ти був вгорі, але уже так низько…
До тебе вже не рвалася душа:
Іду тепер розмірено і прямо,
Лиш запах від п’янкого спориша
Відчую з попередженнями мами.
Дивись в мої зіниці хоч весь вік!
Торкайся до моїх кавових пасем,
І хоч мене на час якийсь прирік,
Та ми з тобою більше вже не разом.
Вдихай від мене ніжний аромат,
Й уста мої цілуй у сподіваннях,
Кохання – це дорога не до втрат,
А втрати – не дорога до кохання.
Лікуй себе від власних чудасій,
Зниканнями мене не здивувати.
Відчуй востаннє запах моїх мрій,
І зразу розпочни їх забувати.
Колючками гіркими на терні
У поглядах твоїх брунатно-карих.
І так, по суті, байдуже мені,
Що все оте залишиться лиш в хмарах.
