Волошкове літо відступать не хоче.
Вересень дощиськом періщить, мов з відра.
По калюжах вперто, якось неохоче -
Не його чекала осені пора.
Зомбування часом кроки відчеканить
Осені сугестія - грозовий екстрім.
Підбере докупи те, що серце ранить, -
І чи дощ шалений, а чи з неба грім.
Небо розчахнулось, ллє вода рікою,
Стрімко вздовж обочини річкою бурлить.
Та ступає тихо, уві сні пророчім,
Зберігає літо кожну свою мить.
Тож візьми за руку, заведи у осінь.
Хай зустріне радо нас золота пора.
І нехай всі зливи нашу долю зросять,
Хай пошлють нам щастя, радощів й добра.